Консиліація

Правові рамки

Консиліація у Німеччині законодавчо не врегульована, що дозволяє сторонам самим визначати правила її проведення. На практиці консиліатори або організації, що займаються відповідними примирними практиками, як-от Пекінсько-гамбурзький центр консиліації (Beijing-Hamburg Conciliation Centre), пропонують сторонам порядок проведення консиліації , котрий сторони можуть прийняти або змінити відповідно до власних потреб.

Основні кроки примирного врегулювання (консиліації):

Насамперед, сторони укладають угоду про застосування консиліації, в якій домовляються вирішити або принаймні спробувати вирішити спір шляхом узгоджувального примирення. Угоду про застосування консиліації сторони можуть укласти як до так і після виникнення конфлікту між ними. Як правило, при оформлені угод про застосування консиліації сторони користуються вже зразками типових угод про узгоджувальне примирення або консиліацію.

Далі сторони обирають примирника – консиліатора. В Німеччині поняття «консиліатор» законодавчо не врегульовано, а отже, такою особою може бути кожен, хто на думку сторін має належну кваліфікацію й достатньо досвіду, аби допомогти їм якомога краще вирішити спір. Щоб полегшити сторонам вибір, профільні організації на своїх сайтах розміщують списки практикуючих примирників (консиліаторів) зі стислою інформацією про їхній досвід, особисті якості та вміння.

Після вибору сторін консиліатор береться до роботи. Його головне завдання: підготувати все для проведення консиліації, визначити порядок проведення, структуру процедури й, зрештою, спільно зі сторонами провести її. У який спосіб виконують примирники свої функції, які використовують техніки та інструменти, залежить як від самого спору, його особливостей, так і від очікувань та інтересів сторін. Примирник має бути неупередженим, об’єктивним й однаково враховувати інтереси сторін.

Консиліатор подібно до медіатора намагається допомогти сторонам дійти примирення й знайти взаємовигідне рішення спору. Однак, на відміну від медіатора, який не дає жодних порад щодо врегулювання конфлікту чи пропозицій його вирішення, консиліатор може запропонувати на розгляд сторонам варіант рішення спору. Якщо сторони погоджуються з пропозицією консиліатора, тоді рішення оформляється зазвичай як мирова угода сторін, досягнута у ході примирної процедури. Така угода сама по собі не має юридичної сили. У Німеччині, наприклад, надати юридичної сили угоді можна шляхом її нотаріального засвідчення та/або оформлення як рішення арбітражу (поширена практика з іноземними партнерами).