Арбітраж

Що таке арбітраж?

У Німеччині, як і багатьох інших країнах світу, термін «арбітраж» вживається для позначення як третейського судочинства (внутрішнього арбітражу), так і міжнародного арбітражу, тому й у даній статті під «арбітражем»/«арбітражним судом» слід розуміти обидві форми арбітражного судочинства.

Арбітраж – це спосіб врегулювання спорів у незалежній приватній інстанції: арбітражному суді. Як правило, арбітражний суд діє у складі одного або трьох арбітражних суддів (арбітрів). Головне завдання арбітражу полягає у врегулюванні спору шляхом застосування норм діючого законодавства. Завершується арбітражне провадження ухвалою рішення арбітражного суду, яке, як правило, є остаточним і має зобов’язальну дію для сторін. Рішення арбітражного суду може бути оскаржене у державному суді лише у виключним випадках, наприклад, у разі недійсності домовленості сторін про вирішення спору в порядку арбітражу. У більшості країн світу арбітражні рішення є обов’язковими до виконання.

Арбітражне провадження:

Правовою підставою для звернення до арбітражного/третейського суду є письмова домовленість сторін. Як правило, при укладанні договорів, передусім, комерційних, у пункті про вирішення спорів, пов’язаних з виконанням договірних зобов’язань, сторони наперед передбачають можливість їхнього врегулювання у арбітражі. Насамперед, арбітраж поширена форма розв’язання зовнішньоекономічних, зовнішньоторговельний та інших міжнародних спорів.

Арбітраж надає сторонам і суддям широкі свободи в організації провадження. Так, сторони можуть визначити, який саме арбітраж/третейський суд або арбітр/третейський суддя буде розглядати спір, домовитися про місце проведення арбітражу та мову провадження, врегулювати порядок і часові рамки процесу. Проте самовизначенність і свобода сторін не безмежні. Сторони не можуть відмовитися від права заявити про свою позицію, від права на юридичну допомогу, на справедливе провадження чи рівне ставлення.

Існує дві форми арбітражу: інституційний (такий, що діє на постійній основі) та ad hoc – арбітраж (створюється для вирішення конкретного спору). Розпорядчо-адміністративні функції, як-от, доставка або вручення документації тощо, у випадку інституційного арбітражу виконує установа, на базі якої діє арбітраж, а у випадку ad hoc – арбітражу сам арбітражний суд/арбітр або інша установа, якій делегується ці повноваження. Безпосереднє вирішення спору знаходиться у виключний компетенції арбітражного суду.

У Гамбурзі знаходиться багато міжнародних комерційних арбітражі, зокрема, Німецька морська арбітражна комісія (German Maritime Arbitration Association, GMAA), Міжнародний арбітраж Торгової палати Гамбурга, Китайсько-європейський центр арбітражу (СЕАС), а також низка галузевих арбітражних судів.

Різні національні й міжнародні арбітражні організації, наприклад, Німецька організація арбітражу (Deutsche Institution für Schiedsgerichtsbarkeit, DIS), Міжнародна торгова палата (ІСС) та інші, часто обирають Гамбург місцем проведення арбітражних проваджень.

Гамбург розвинув власну форму аd hoc – арбітражу, відому як «Гамбурзький дружній арбітраж». Ця форма арбітражу виникла з місцевих торгових звичаїв та традицій і згодом була юридично закріплена у § 20 Гамбурзьких правил торгівлі товарами, опублікованих 13 жовтня 1958 року у віснику «Amtlicher Anzeiger» № 237.

З ініціативи юристів, практикуючих третейських суддів та арбітрів Гамбурга у місті створено Гамбурзький центр арбітражу (Hamburg Arbitration Circle, HAC), який має на меті популяризацію міста Гамбург як осередку арбітражу. З-поміж різноманітних заходів центр проводить також спеціалізовані семінари і конференції.

Основні переваги

  • Арбітраж – процедура не публічна.
    Процедура арбітражу, усне слухання в арбітражі закриті для ЗМІ та громадськості; як сторони, так і арбітр зобов’язані дотримуватися суворої конфіденційності. У такий спосіб гарантується захист комерційних таємниць, подробиць ділового чи приватного життя від публіки, ЗМІ та конкурентів.
  • Арбітри є авторитетними експертами.
    Сторони абсолютно вільні у виборі арбітра (третейського судді). Ним може бути представник будь-якої професії, будь-якої національності чи громадянства. Головна вимога до арбітра – неупередженість та незалежність. Це гарантує об’єктивність, компетентність арбітра й довіру до нього з боку сторін.
  • Гарантія виконуваності арбітражних рішень.
    У Німеччині і закордоном рішення арбітражних суддів обов’язкові для виконання. Завдяки Нью-йоркській конвенції ООН про визнання й виконання рішень іноземних арбітражних судів (1958 р.) у багатьох країнах виконання арбітражних рішень набагато легше, а ніж виконання рішень державних судів.
  • Арбітраж сприяє економії часу й заощадженню коштів.
    Організація порядку проведення арбітражу відповідно до потреб і можливостей сторін, відсутність апеляційного й касаційного оскарження дозволяють врегулювати спір у арбітражі в доволі короткий термін. Заощадити кошти можна на перекладі та/або на дорожніх витратах, оскільки сторони мають право наперед визначити зручні для себе мову і місце арбітражного провадження.